Среда, 24.01.2018, 13:29
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Поиск
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Ветераны СБУ » Служба дни и ночи...

Життя, сповнене ризику і випробувань

Середа , 2 жовтня 2013 року • «НАРОДНА ТРИБУНА»
Наші славні земляки-сучасники

Життя, сповнене ризику і випробувань


Про таких, як Михайло Петрович Гриценко, кажуть: це людина активної життєвої позиції, непримиренна до несправедливості і байдужості, йому притаманні рішучість, відповідальність і порядність. Таким зробила його сповнена несподіванок і труднощів непроста доля.

Народився у Млинках в буремному 1941 році, тут навчався у початковій школі. Перша вчителька, нині покійна Катерина Іванівна Дрижирук, прищепилалюбов до української мови і літератури. Саме вона помітила в Михайлові потяг до творчості. Допомагала, радила. Вже у третьому класі він написав свої перші вірші, які надрукувала всесоюзна газета «Піонерська правда».

Продовжував навчання в Котельві, у тодішній Покрівській семирічці. А повну середню освіту здобув у Першотравневій школі (нині гімназія №1 імені С.А. Ковпака). Коли навчався в 9 класі, приніс у районну газету нарис про свого земляка Григорія Микитовича Павленка, який пройшов пекло Великої Вітчизняної війни. З'явились у районці і поетичні твори юнака.

Близько року трудився муляром у колишньому міжколгоспбуді. Потім навчався у Київському медучилищі. Та коли завершувався набір юнаків його призову в армію, аби не залишитись на наступний рік, пішов до військкомату і став рішуче вимагати, щоб відправили служити. Перед цим навіть листа Міністру оборони написав, що, мовляв, його ігнорують...

Доля розпорядилась так, що потрапив в одну із частин Балтійського флоту поблизу Калінінграда. Під час флотської служби чи не найбільше проявились у матроса журналістські здібності. Друкувався в різних військових виданнях, а на третьому році перебування на флоті твердо вирішив вступати на факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Всі необхідні документи разом із рекомендаціями газет «Красная звезда» та «Страж Балтики», де неодноразово друкувався, здав у політвідділ.

А перед цим старшого матроса Михайла Гриценка, як секретаря комсомольської організації військової частини, разом із начальником політвідділу було направлено для виконання бойового завдання на Кубу, де якраз назрівала Карибська криза. Повернувшись через півтора місяці, з прикрістю дізнався, що його документи на вступ до училища як були, так і залишились на місці. Все через те, що єдині дві рекомендації дістались синам високопоставлених чиновників. Це Михайла і засмутило, і обурило.

Розуміючи його розпач, начальник політуправління викликав до себе й мовив:
— Ну що, комсорг, є для тебе компроміс: як дивишся на те, щоб твої документи переслати до Харківського юридичного інституту?
— Юристом так юристом — відстоювати справедливість — теж непогано...

А в інституті — конкурс 12 вступників на одне місце! Що тут казати? Навряд чи й направлення з політуправління допоможе 

•••

Однак став старанно готуватись до вступних іспитів. Першим був твір. Коли почав писати, не помітив під партою кимось залишені шпаргалки. Їх виявив один із членів екзаменаційної комісії і рішуче зажадав залишити аудиторію. Пояснення, що до них зовсім не причетний, не допомогли. Обурений несправедливістю абітурієнт подався прямісінько в ректорат:
— Дозвольте запитати: я потрапив в інститут права чи безправ'я?.. Чому ні за що, ні про що мене виганяють?

Коли розібрались у ситуації, і була доведена невинуватість Михайла, йому запропонували написати твір на іншу тему окремо. Написав на четвірку. Ще вищу оцінку отримав на екзамені з історії. Побачивши список зарахованих, не повірив своїм очам: у ньому було і його прізвище!

Коли навчався на 4-у курсі, познайомився із студенткою фармацевтичного інституту Валентиною. З нею згодом і одружився. Направлення на роботу молодий юрист Михайло Гриценко отримав у Комі АРСР. У її столиці Сиктивкарі в місцевій прокуратурі очолив відділ нагляду за місцями позбавлення волі. Дружина в цей час поїхала працювати до матері у Крим. Там і народилась у них донька Світлана. Пізніше у місті Печорі М.П.Гриценко працював старшим слідчим. Дуже скучав за сім'єю. Тож згодом перевівся у Крим в містечко Білогірськ помічником прокурора, ще пізніше — слідчим у Красногвардійське.

— Роботи було хоч відбавляй, — згадує Михайло Петрович. — Слідчий лише я один, а за рік потрібно було розглянути близько 24 кримінальних справ, серед яких — вбивства, крадіжки, зґвалтування і таке інше. Траплялись випадки, що мій справедливий підхід до розкриття злочинів, до яких були причетні деякі авторитетні особи, аж ніяк не подобався місцевій владі. Нерідко намагались на свій розсуд керувати моїми діями старші за рангом. Врештірешт це змусило знову податись до Харкова.

Тут М.П.Гриценка затвердили інструктором Київського райкому партії. Його рішучість, настирливість, непримиренність до несправедливості незалишились непоміченими. До Михайла довго придивлялись, вивчали поведінку, стиль і методи роботи. А тоді запропонували посаду слідчого з особливо важливих справ Комітету держбезпеки. Спеціалізувався на розгляді справ військових злочинців. Часто бував у відрядженнях у різних куточках всього Союзу. Цій нелегкій і надто відповідальній роботі присвятив десять років життя.

На той час у Афганістані саме розгортались воєнні дії. Михайло вирішив написати рапорт з проханням направити його у цю гарячу точку планети. Поїхав у якості старшого слідчого, а через півроку отримав підвищення: посаду начальника слідчого відділу Комітету держбезпеки по 40-ій армії. Брав участь у бойових операціях.

Повернувшись до Харкова, спочатку працював слідчим на попередньому місці, а потім заступником начальника Харківської митниці. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За службу Родине», Богдана Хмельницького II і III ступенів, медаллю «За бойові заслуги», відзначений Грамотою Президії Верховної Ради СРСР.

Часто Михайло Петрович навідувався у рідні Млинки. Біля старенької батьківської хати вирішив збудувати нову, світлу і простору.

Безмежно закоханий у мальовничі місця свого дитинства, саме він виступив з ініціативою підвести до Млинків газ, заасфальтувати одну із головних вулиць села, встановити пам'ятний знак, де до війни знаходилась місцева церква, та пам'ятник жертвам Голодомору на сільському кладовищі. У ці добрі справи вклав чимало енергії і особистих коштів.

Разом з дружиною Валентиною Василівною виховали двох чудових дітей: доньку Світлану, яка працює в медичній галузі, та сина Сергія — нині співробітника Харківської митниці. Один із трьох онуків — Богдан, як і дідусь, свою трудову біографію пов'язав із Службою безпеки України. Середній онук Мишко — школяр. Найменшій внучці Софійці виповнилось 6 років.

Полковнику у відставці М.П. Гриценку у своєму поважному віці активності й непосидючості не позичати. Він — заступник голови Всеукраїнської громадської організації ветеранів Служби безпеки України "Щит" та очолює раду ветеранів Афганістану і воїнівінтернаціоналістів в Харківській області. Виконує значний обсяг відповідальної громадської роботи.

Хочеться побажати Михайлу Петровичу, щоб енергії, ініціативи, ентузіазму вистачило ще на довгі-довгі роки його неспокійного, сповненого ризику і випробувань життя.

Анатолій
ДЖЕРЕЛЕЙКО.


Категория: Служба дни и ночи... | Добавил: dvm (10.10.2013)
Просмотров: 517